Кактус:

Кактус:

Сьогодні вона назвала мене Тусик.

Я не заперечував, мені сподобалось. На радощах до ранку на мені з’явилися  квіти.

Чого я тільки не почув від дітей у цей день: «оце так красота!», «красотуля!», «чудо!», «прекрасний!», «оце да!», «ого!», «і у нас такий є!», «ти шо!»– і все це із знаками оклику!

... Десь я вже чув такі слова. Мені було дуже приємно, і я бачив, що Маргарита (так я вже називав орхідею) була дуже рада за мене.  Це мабуть і є дружба. Ми були щасливі, тому що зрозуміли, для чого ми тут: для того, щоб приносити радість і це означає, що у нас дуже багато спільного.

Орхідея:

Орхідея:

Я оце дивлюся на нього і думаю, які ми різні.

Він такий колючий, земля, в якій він росте тверда як камінь. Сонця він зовсім не боїться.

Він мовби завмер у своєму горщику. Росте дуже повільно. А чи можуть на ньому з’явитися  квіти? Його можна взагалі не поливати.

Якби кактус не заговорив зі мною, я б не знала, що він взагалі живий. 

Але ж який розумний, вихований і уважний.

Кактус:

Кактус:

Я оце дивлюся на неї і думаю, які ми різні. Вона така ніжна і примхлива, не любить сильної жари і холоду, гине від протягів.  Від перегріву коренів і сонячних опіків її листя може загинути.
Орхідея любить вологе повітря.
А погляньте яке у неї коріння, йому потрібна не земля, а лише мох та кусочки кори. Зимою їй подавай  додаткове освітлення.
Замість поливу найкраще для неї – приймати ванну із дистильованої води і робити це необхідно один раз у 7-10 днів а то і рідше.
Про все це я дізнався від дівчинки Маргарити якій доручили доглядати за орхідеєю. Дівчинка дуже кмітлива, старанна, допитлива – вона знає багато чого про орхідеї і дуже любить їх. А тут без любові не можна.

Кактус: Є контакт

Кактус: Є контакт

Сьогодні вона запитала у мене, хто я такий. Я сказав, що я кактус.

Тоді вона запитала, а чого я такий? Який – такий? – сказав я. Вона зніяковіла, і почервоніла. Потім вона відповіла – кругленький, пухнастий (добре, що не сказала – колючий).

Я сказав, що непогано знаю математику, і круглий тому, що відношення об’єму мого тіла до величини його поверхні зменшується, якщо тіло приймає форму кулі.  А моїм предкам  таке відношення необхідно було мати мінімальним, щоб вижити в пустелі.

Вона була вражена моїми знаннями з математики. Я їй сказав, що у школі ще не такого навчишся.

Сказав, що мої предки дуже довго жили в сухому кліматі і тому їм прийшлося змінюватися так, щоб економити вологу і вміти довго жити без краплі води. Невеличкі отвори, через які я дихаю, відкриваються лише вночі, і їх у мене набагато менше, ніж у інших рослин. Мої предки захистили себе від опіків сонця білими колючками та восковим покриттям тіла. Показав фото моїх родичів. 

Вологу по можливості, я накопичую у своєму тілі на «чорний день».

Хоча я давно вже не живу в пустелі, але я вірний пам’яті і традиціям  моїх предків.

Кактус: Сусід по підвіконню

Кактус: Сусід по підвіконню

Оце краля! Нічогенька! Та й гарна ж, довгонога, хоча й на ній немає таких гарних колючок, як у мене.

Каже: листя, листя... А де ти у мене бачила листя. Так, я кругленький, але ж у мене колючки, а не листя. Чи знає вона, що таке «еволюція»? Пожила б ти у Мексиці, звідки мої родичі, - і у тебе б листя у колючки перетворилися. Треба якось познайомитися з нею.

Орхідея: Як я дихаю

Орхідея: Як я дихаю

Багато чого нового мені вдалося почути на уроці, але багато чого я знала.

Я знаю, що вночі, коли немає світла, я дихаю так само як і люди, вдихаю кисень, а видихаю вуглекислий газ. Вдень я теж вдихаю небагато кисню, але в цей час у мені протікають процеси фотосинтезу. Я використовую енергію сонця для того, щоб виробляти їжу для себе – вуглеводи. Для цього я беру воду і вуглекислий газ, які не мають калорій, трішки кисню, і в процесі фотосинтезу виділяю набагато більше кисню, чим споживаю.

Тобто мій організм поглинає сонячне світло і перетворює його в хімічну енергію.

Ви були коли-небудь у лісі?

Згадайте, як легко вам там дихалось. Дякуйте за все це рослинам, які живуть у лісі. Бережіть їх.

Орхідея: Знайомство

Орхідея: Знайомство

Сьогодні мене подарували.  Мене поставили на вікні і на протязі 10 хвилин куча дітей намагалася найкраще розглянути мене. Чого я тільки не почула: «оце так красота!», «красотуля!», «чудо!», «прекрасна!», «оце да!», «ого!», «і у нас така є!», «ти шо!»– і все це із знаками оклику!

І от всі розбіглися по місцям, почався урок. Вчителька запитала у дітей: як ви думаєте, чи дихають рослини? – на що ті відповіли, у рослин немає легенів – мабуть вони дихати не можуть.

Як же це так?! Що тут думати, звичайно ж дихають. Я жива, тому і дихаю. Дихаю так само, як і ви. Мені потрібен кисень і видихаю я вуглекислий газ – як і люди.

І дихаю я усіма частинами свого тіла: і листям, і коренями, і квітками, і стеблом.

Ой! Ви ж не знаєте, хто я така. Познайомимося - я  квітка, називають мене орхідеєю.

Імені у мене ще немає, але я про це ще подумаю.